або відвертість оголених міст
або шукаю собі модель...

Спершу мені видалося, що я потрапила до інопланетян... Молоді люди, які прийшли до галереї "Дзиґи" 24 (неймовірно мокрого) вересня сиділи у кріслах "не по-нашому" спокійно, виважено, дивлячись просто (тобто попереду) себе на картинку, що її окреслював на стіні проектор.
На цій картинці було зображено натовп людей, на чорно-білих обличчях яких було "схоплено" якимось талановитим фотохудожником найрізноманітніші вирази почуттів, кожен з яких притягував погляд і не відпускав...
Тому глядачі, як загіпнотизовані, не відлипали від віртуально-настінної світлини і я вирішила, що то якийсь гіпнотичний сеанс. Але ще раз, про всяк випадок, зазирнула до рекламки: фотосимпозіум "Weegee відомий"...
24 вересня... 16 година.
Усе правильно. Тож чекаю. Під величезною світлиною із тими неймовірними обличчями з'явився чоловік із горнятком чогось гарячого (бо над вінцями йшла пара), вмостився за круглим столиком і преспокійно собі посьорбував. Очі усіх пірнули в горнятко, Володимир Зайковський розпочав зйомку (таких голосних у цій тиші ковтків?). Чоловік ліниво повернувся до оператора і, прицмокнувши, мовив, що то ще не початок. Фу-у-ух, думаю, не спізнилася, тож іще збагну, що до чого. Читайте далі>>>>>>>>>>>>>>

Марія ТИТАРЕНКО