Коштували такі "Фляки"? Якщо й так, то, запевне, вперше (і востаннє, бо така страва, знаєте, недовговічна, швидко псується, але цікаво, чи то стосується "Фляків" Чайки? - Повисить, побачимо).

Тож саме "Фляками" Чайки (зауважу, не птаха, а молодого тернопільського художника) частувала галерея "Дзиґи" 22 жовтня невегетаріанців у мистецтві та усіх не обмежених віковим цензом, що його de facto (і "для галочки") встановила Леся Антонович, директор галереї. Вона, взагалі, сумнівалася з приводу цього вікового обмеження, висловлюючи думку, що таке видовище - для тих, кому за 90... Одначе, думаю, що саме "задев'яностиків" там би і знудило насамперед... від м'яса, крові, нагромадження блідо-зелених тіл, відвертості на рівні непристойності та порно, пронизливого реготу художника (автопортрет у лавровому вінку "Весела голова"), мовляв, ви собі "хавайте", ковтайте, поглинайте, пожирайте, перетравлюйте, перетворюйтесь, труїться, розщеплюйтесь, витікайте, випорожнюйтесь, смачного вам, ха-ха, а я буду смакувати Вами... і не чайними ложечками чи розцяцькованими філіжаночками, а нагостреними виделками та ножами (із полотна "Гостріння ножів").
Така собі трапеза. Бо то більше скидалося на те, що поглинали картини нас, а не ми їх, вони випробовували нас, дегустуючи домішки підсвідомості та нових вражень, підсолюючи виразки комплексів, запікаючи погляди (очі?) на полотнах, як на розжарених пательнях і усе те "збіговисько" картин та людей нагадувало великий баняк із борщем, де накидано бозна-що. (Часом у тій суміші траплялися сумнівні інгредієнти, непридатні до вживання...) "Дзиґа" перетворювалася на повара, гурмана, людо-полотножера, а усі присутні - на фляки у запеченій коринці тіла... Фу-у, аж саму знудило, отак розфлякалась фантазія аж до канібальства від такої потрави-мальовидла. Що ж, не звикли ми "хавати" таку екзотику чи то пак бути пожованими та подрібненими м'ясорубкою (а чи зубками) Сергія Чайки і перетравленими у безрозмірному шлунку "Дзиґи". Отакі-то помідори...
Далі по тексту >>>>>>>>>>>>>>>>>>>
Марія ТИТАРЕНКО.