27.10.2002
"Чорний вересень"
виявився не таким вже чорним та вересневим... |
ВІДЕО: (яке
можна побачити у Мультімедійній енциклопедії "Музика в
"Ляльці" 2002)
Презентація - лютий 2003 |
|
або
ау-у-у-у
еге-ге-ге-е-е...
ого-го-го-о-о-о...
Шукаємо продюсера!!!
Мене заінтригувало, принаймні... 27
жовтня "зануритись" у вересень, та ще й по-чорному,
та ще й у "Ляльці", та ще й у Львові!!! Словом,
заінтригувало - і все. Думаю, забіжу до "Ляльки"
раніше, щоб потрапити на репетицію, розпитаю що до чого, пороздивляюся,
пороззявляюся, послухаю... Охоронці на вході, певно, подумали,
що я годинника забула перевести (цієї ночі саме відбулося
вбивство однієї години, себто стрілки годинників перевели
назад), тож коли рівно о сьомій вечора я влистопадилася разом
із дощем та вітром до "Ляльки", мокра, холодна,
голодна, агресивна, мене чемно зупинили, перепросили і повідомили,
що наразі йде репетиція... тобто ці всі умовності трохи забрали
часу, інтрига розрослася до розмірів приміщення лялькового
театру, осінь хлипала по калюжах босими деревами, авто вихлюпували
з-під коліс осінній багнючний коктейль на перехожих, за кілька
днів обіцяли неймовірні бурі, у мене, як на зло, зламалася
остання парасолька... себто усе скидалося на те, що вечір,
як ніколи, вдасться. Що ж, моя інтуїція тоді не відмерзла
остаточно і мене не підвела.
Людей усередині було доволі, а до дев'ятої
години, коли розпочався концерт, їх назбиралося ще більше,
відповідно, стало тепліше, "вереснева" група вийшла
на сцену і, що б ви думали, вона сказала?! - Слава Україні!
Отож із такої чарівно-оптимістично-патріотичної ноти розпочався
виступ молодої групи "Чорний вересень", зауважте,
не "Зелений березень" чи "Жовтий жовтень",
у затишному клубі-кафе "Лялька" 27 жовтня, коли
над нами дощило і вітрилося жахучо.
Солістка групи Тамара своєю яскравою
вродою, вишуканою манерою поводитися на сцені та цікавим сильним
голосом примагнічувала до себе погляди, і важко було зосередитися
або ж просто дивитися на когось іншого. "Обличчя"
групи із такою ж успішністю могло би називатися "фігурою"
групи, голосом групи, гумором групи. Якось між піснями Тамара
вказала пальцем у зал: "Дивіться, дивіться!"
Усі, звичайно, розвернули голови на 180 градусів - отакої.
Надула. То була преамбула до пісні "Дивися". Пісня
"Хто ти є?" наштовхнула "ляльківчан" на
глибокі роздуми... танцювати чи не танцювати.
Тамара зауважила, що, звичайно,
місця мало, але головне - бажання. Солістка була вбрана у
сукню чорного кольору (певне унаочнення назви), мала чорно-білу
гітару, яка дуже пасувала Тамарі, але й дуже псувала
саме дійство. Бо постійно її доводилося настроювати (мабуть,
від тої погоди їй нили струни), а тому проміжки між піснями
затягувалися, народ розслабився і ніхто до останньої пісні
не завдав собі клопоту піти потанцювати поблизу сцени. Однак
під час останньої пісні львів'янам щось "перемкнуло"
(щоправда, трохи запізно), гальма полишали під столиками і
кинулися танцювати, стрибати, гудіти, верещати, плескати,
не відпускати зі сцени музикантів. Це так підбадьорило групу,
що пісні на "біс" якось непомітно вплелися в імпровізовану
третю частину концерту, "вересневці" викладалися
"на всю", як і "ляльківчани" (вони старанно
і жваво надолужували згаяне), врешті, це би тривало до ранку,
якби не вийшов до мікрофону звукорежисер і не зауважив, що
музиканти вже втомилися. А й справді, захопилися трохи...
Після концерту "виловити" бодай когось із групи
було нереально (як і перед виступом, до речі), тому я ще довго
клацала диктофоном біля сцени, спостерігаючи, як прибирають
апаратуру, чекаючи на:...
|
|
Тамару Горгішелі (гітара, вокал),
або її сестру Етері (бас-гітара, бек-вокал),
або Олексія Слободяна (барабани),
або Мар'яна Козового (соло-гітара).
Мої чекання не були марними.
- Група "Чорний вересень",
- розповідає Етері, - виникла 27 грудня 1997 року повністю
у жіночому складі. Чотири подруги, ідея і хороший знайомий, який
то все об'єднав, зібрав нас і ми погодилися. Мене спочатку у групі
не було. Історія, як я там з'явилася - дуже цікава і банальна: просто
одну дівчину не пустили на фестиваль "Перлини сезону"
у серпні 1998-ого року. Замість неї поїхала я. Там були "мінусові"
фонограми, а вокали йшли "вживу". Все, що мені треба було
робити на сцені - імітувати гру на гітарі. У поїзді я вперше побачила,
що таке бас-гітара, пам'ятаю, тоді ще дивувалася, чого вона така
велика, мене вчили, як перебирати пальцями по струнах. А я на гітарі
взагалі грати не вміла - у мене сім років школи гри на фортеп'яно,
як і у Тамари. Але я добре знала всі пісні, адже сестра - у групі,
і все у нас вийшло. Я думала, що виступлю і все, але вже так сталося,
що я залишилася у "Чорному вересні", почала грати,
серйозно займатися гітарою і досягла певних успіхів.
Вперше "наживу" ми заграли у клубі "Пікассо"
у 2000 році, ми так тоді переживали, що з Тамаркою грали сидячи.
Було дуже страшно, але ми подолали цей кордон і надалі намагаємося
грати лише "вживу". Тож загалом, музичною діяльністю ми
займаємося п'ять років, а цього року будемо святкувати два роки
існування групи, не знаю, хто це пустив чутку, що три.
- Чому "Чорний Вересень"? Чому вересень
і чому чорний?
- Бо усе це розпочиналося, - говорить Тамара, - коли нам було по
шістнадцять років, ми ходили до школи, а після літа не дуже то кортіло
на уроки...
- От воно що, а я вже почала вигадувати якісь
магічний підтекст... А що сталося з іншими дівчатами, ви посварилися?
- Загалом так, - біля мене залишилася сама Етері, Тамару вже терміново
покликали вітати. - У дівчат не було слуху і т. д., на початку ми
грали тільки заради дружби. Коли ж ми залишилися із сестрою одні,
то подумали, що без чоловічої підтримки нам не обійтися.
- Етері, твою сестру можна назвати "обличчям"
групи, а тебе - "головою", інтелектом...
- Можливо. Тамара не любить давати інтерв'ю.
- Який стиль "Чорного Вересня"?
- Це саме стиль "Чорного Вересня". Тут є елементи поп-музики,
рок-музики, купа елементів.
- У вас є вже якісь записи?
- До нового року плануємо видати свій альбом, щодо назви ми ще не
вирішили: або "Стрибаєм" або "Замучений край".
Я пропоную першу, бо однойменна наша пісня - дуже популярна.
- Де ви вже виступали, які нагороди маєте?
Знаю, що це запитання музиканти не люблять і часто ігнорують...
- Ми - "по жизні" дипломанти. На "Перлинах сезону"
1998 року ми з однією ще групою набрали по 95 балів, але вони стали
лауреатами, а ми - дипломантами (номінація "Модна молодіжна
музика"). Нечесно, ми тоді дуже розчарувалися, але що поробиш,
у них був дуже крутий продюсер.
На "Червоній Руті" у 2000 році зайняли четверте
місце. Пам'ятаю, організація була жахлива! Нам пропонували жити
у Києві, мовляв, дівчата, платіть 1000 грн., поживіть тут, вам треба
з вокалом попрацювати... Грали на "Чорноморський Іграх",
на фесті "Просто - рок", цьогоріч їдемо до Києва
на "Рок-Екзистенцію".
- Ви співали кілька пісень грузинською, окрім
того відчувається грузинські мотиви...
- Звичайно. Ми - чистокровні грузинки, просто мама з татом у Львові
познайомилися. Тато тут навчався, мама приїхала подивитися місто,
тож зустрілися, одружилися. Мама зараз там, а ми з татом тут. Між
собою здебільшого спілкуємося грузинською, хоча закінчили російську
школу.
- Як батьки ставляться до вашої творчості?
- Супер. Завжди підтримують. Тато хотів прийти на концерт, але через
роботу не зміг, тільки підвіз нас до "Ляльки", дуже переживав.
- Етері, одна пісня, яку ви грали на цьому
концерті, присвячена Гонгадзе...
- Так. Його дуже добре знали наші батьки, я його ледве пам'ятаю.
Те, що з ним сталося, нас "зачепило".
- Є якісь пропозиції з-за кордону?
- Були з Німеччини, але то так тягнулося, тягнулося і - пшик. Нам
зараз терміново потрібний продюсер, тої людини, яка нами займається,
не достатньо. Нам треба вже знімати кліп, бо потім будемо старі
для шоу-бізнесу.
Ну, щодо старіння, то у дівчат ще є купа часу,
але думати про таке ніколи не пізно. А особливо думати восени, коли
старіє листя і дерева, їх спалюють, а над містом піднімається чорний
димо-смог, вересень із золотого перефарбовується на чорний, і було
би восени дуже сумно і моторошно, якби не "Лялька" та
"Дзиґа", а ще прогноз погоди із кумедною точністю до навпаки.
Марія ТИТАРЕНКО.
|
|