Питання перше, мабуть ,банальне: як вам вчорашній концерт, львівська публіка і ,зокрема, атмосфера клубу "Лялька"?

Вольфганг Хаффнер: публіка була чудова, така, що справді вміє слухати джаз, атмосфера була дуже концентрована, і власне, дуже своєрідна, оригінальна, чого ми, якщо чесно, не очікували. Коли ми вперше зайшли в "Ляльку", вона була порожня, ми не відчули її, вона здалася нам звичайним пивним баром. А пізніше, коли вона наповнилася людьми, все абсолютно змінилося, виникла ось ця чудова атмосфера, і все було просто супер!

Які зали подобаються вам найбільше, чому ви надаєте перевагу - маленьким клубам, чи концертним залам ?

В.Х. : ми граємо в дуже різних приміщеннях. Зрозуміло, що великі стадіони, виступи під відкритим небом перед публікою 30000 осіб - не для нас. Наші приміщення - від театрів місткістю 300-400 осіб до зовсім маленьких клубів, ще менших, ніж "Лялька". Умовно можна сказати, що наші зали - містять від 50 до 400 осіб. Розміри приміщення не мають для нас особливого значення, хоча чим менше приміщення, тим менша дистанція між сценою і публікою, і більша вірогідність того, що через просторову близкість виникне і близкість духовна. І моменти, коли виникає така близкість, єднання музикантів з публікою, є найкращими моментами нашої творчості, власне тим, заради чого і варто творити музику! Ось і вчора був такий момент, ми зуміли відчути нашу публіку, а публіка зуміла відчути нас!

Яка музика найбільш популярна в Німеччині, і яке місце у вашій країні займає джазова сцена?

Крістіан Дінер: Як і всюди в світі, в Німеччині більшість людей слухає американську поп-музику, а джаз займає , мабуть, останнє місце. І якщо говорити в цифрах, об"єм продажу джазових платівок складає не більше 1% від загального.

Чи знайомі ви з українською джазовою сценою?

К.Д.: На жаль, інформації про український джаз немає, і контактів немає... мені здається, що український джаз існує в якомусь певному вакуумі, і завдяки цьому саме в українському джазі в перспективі може виникнути щось нове, своєрідне...

Юрій Шаріфов: українські джазові виконавці, як і всюди в світі, орієнтуються на американську джазову школу, тому навряд чи тут може виникнути щось зовсім оригінальне. А якщо говорити про популяризацію української музики, не тільки джазу, а усіх напрямків, навіть фольклору, то, на жаль, в Україні немає жодної організації, яка б професійно цим займалась. Існують лише якісь приватні зв"язки між музикантами, хтось кудись поїхав, хтось когось запросив сюди...але цього мало. І нас ще довго не знатимуть в світі, якщо ця ситуація не зміниться...

В.Х.: В Німеччині проводяться тематичні джазові фестивалі. Наприклад, темою цьогорічного Берлінського фестивалю було Чікаго, і більшість запрошених колективів були звідти. Минулого року - Скандинавія, і так далі. Також проводиться фестиваль "Ост-Вест", і це, мабуть єдиний джазовий фестиваль в Німеччині, куди запрошують групи із Східної Європи, зокрема з Росії. Але зворотнього руху нажаль, немає, і ми самі маємо проблеми з поїздками на фестивалі за кордон. І якщо говорити про державне фінансування джазової музики, то воно дуже мале. Набагато менше, ніж, скажімо, класичної. Держава приділяє джазу дуже мало уваги.

Юрій Шаріфов: хотілося б задати декілька суто музичних запитань. Колективи, що працюють в інших напрямках, як правило грають сталим складом, а джазові музиканти люблять різноманітність, пробувати себе в різних складах інструментів чи особистостей. Склад музикантів тріо є постійним, чи ви зібралися для того, щоб поїхати в цю поїздку?

В.Х.: Ми разом з осені 2001 року. Після дуже успішного турне по Хорватії, для якого, власне, ми й зібралися , вирішили пограти разом довший час. Наше тріо - це не одноразовий проект, хоча ми на це не розраховували з самого початку.

Юрій Шаріфов: на чиїй творчості виховувався кожен з вас, які явища і особистості вплинули на ваше формування, як музикантів?

К.Д: насамперед, це всі музичні твори, що мають цікаві мелодії та ритми. Бо ми, в основному, "бавимося" з мелодіями і ритмами. Ми слухаємо багато музики з різних країн, там де є якісь цікаві, малозвичні для нас ритми.

Ю.Ш.: А можна конкретніше?

К.Д.: найцікавіші музиканти, яких я зараз слухаю, саме басисти, це африканці.

Ю.Ш.: В Африці не дуже поширений контрабас....

К.Д.: так, але ідеї і звучання надзвичайно цікаві та оригінальні.

Ю.Ш.: хто в колективі є лідером, мається на увазі, стилістично?

В.Х.: ми всі втрьох граємо соло разом одночасно, і звикли слухати один одного. В нас не буває такого, що хтось грає соло 20 хвилин, а решта поглядає на годинник, чекаючи, коли ж він врешті закінчить.

К.Д.: І коли Крістоф Лауер грає на саксофоні, та лінія, яку він веде, є одночасно мелодією і гармонією, він покриває дві сфери, і я, як контрабасист, можу грати вільно.

Ю.Ш.: Виконанню яких творів ви надаєте перевагу - своїм власним, чи старим знайомим темам, які знає і любить публіка?

В.Х.: Ми граємо тільки те, що ми хочемо. Наш репертуар дуже широкий, і ми формуємо кожний концерт залежно від нашого настрою і натхнення.

Ю.Ш.: у вашій музиці відчувається суміш різних стилів - і свінг, і модерн-джаз і фанк, і навіть джаз-рок. А як ви відчуваєте свою перспективу?

В.Х.: Ми відкриті до всього. Інтерпретуємо трохи і народну музику, і free-jazz. А про перспективи розвитку тяжко говорити. Наша творчість перебуває в постійному русі, але сьогодні ми ще не знаємо, в якому напрямку нам захочеться рухатися завтра. На кожному концерті ми імпровізуємо, і одні й ті самі композиції кожного разу звучать по іншому. Взагалі, в нас немає якоїсь "генеральної лінії", ми ставимо собі лише одне обмеження - те, що ми граємо, повинно залишатися музикою.

Ю.Ш.: чи граєте ви сучасний танцювальний джаз?

В.Х.: Ні, танцювальний джаз ми не граємо, ні кожен з нас зокрема, ні разом. Але одного разу, на фестивалі в Дамаску ми грали так, що весь театр з перших же акордів почав танцювати. Це для нас нетипово, але там була якась така атмосфера, ми відчули її саме так, і на той момент таке виконання було дуже в тему.

Крім цього тріо, де ще грає кожен з вас?

В.Х.: звичайно, для кожного з нас цей проект не єдиний. Я, як сессійний барабанщик, брав участь в безлічі студійних записів, часом сам не знаючи, для кого. Крім цього, за всі ці роки, особливо ще в молодості, переграв в стількох коллективах різних напрямків, що всі й не згадаю. З часом багато чого відпало, і викристалізувалося те, що мене дійсно цікавить. Я попробував максимум всього, і тому зміг зрозуміти, що ж насправді я хочу робити. І в якому проекті я б не грав, так само як і двоє інших учасників цього тріо, кожен з нас завжди грає так, як він хоче, не підстроюючись ні під кого. В молодості я підстроювався, грав так, як мені казали грати, а зараз ми вже достатньо дорослі музиканти, щоб грати так, як того хочемо ми самі.В мене є своя філософія гри на ударних. Я ненавиджу галас. Повинна бути генеральна лінія - грув, і я так граю в будь-якому проекті, чи це поп, чи джаз. Просто для кожного напрямку є свої елементи гри, але кінцевий результат - один.

К.Д: я також грав у безлічі різних проектів. В найближчому майбутньому я буду працювати з грецькою співачкою Наною Москурі.

Давайте поговоримо трошки про сучасну рок- та поп-музику. Що вам подобається, які імена ви можете виділити ?

К.Д: На даний момент моя улюблена співачка - Анжеліка Кід Джо. Вона сама з Беніну, але живе і працює у Франції.

В.Х: А я люблю рок-музику - Deep Purple, Bon Jovi. Особливо я люблю слухати Bon Jovi після того, як вип"ю багато пива.

А чи ходите ви на концерти? Крім своїх власних, звичайно.

В.Х: так, ми відвідуємо багато концертів різних виконавців, будь-які цікаві заходи, якщо на це є час і настрій.

Дякую за цікаву розмову.

В.Х: для нас приїзд в Україну став особливою подією. Ми дуже вдячні Гете-інституту, який зробив можливим наш приїзд, також ми дуже дякуємо клубу "Лялька", всім, хто був вчора на нашому концерті, і взагалі, всім львів"янам, що люблять джаз. Сподіваємося, що ця наша зустріч не остання, ми б дуже хотіли ще раз приїхати до Львова!

Інфо: http://www.music.com.ua