РОК, РОК і ще раз РОК
або "ZSUF", "КУЛА" і ще "ҐОДО"

Усе було так, як я уявляла, тільки ще більше хіпі, неформалів, панків, кольорових зачісок, якими весь час ляскали одні інших у кайфі стрибків (тобто танцю), більше пірсінгу, що переблискував на тілах, ніби їх щойно покропив срібний дощ, більше татуювань, усіляких "пантових" ультрамоднючих прибамбасів, більше пива, тютюну, енергії, живого звуку, зрештою, взагалі більше вражень від цієї вечірки у "Ляльці", де 4-ого жовтня 2002 року виступали групи "ZSUF", "КУЛА", "ҐОДО". Щодо мене, то чула я лише останню групу (десь так років зо два тому), нікого з них раніше і в очі не бачила, а тому, керована основним інстинктом журналіста, позависала на точкаріку, пофармазоліла чувакам баки, аби розкентувати фішку і врубитися в тєму, ху-у-ух.

Дуже-дуже довго і нудно "сповзалася" публіка, налаштовувалася техніка, вибиралися кращі місця, якими стали також (допоки не заселені) шматки підлоги, стін, ніш біля сцени, довго і нудно "раз-раз-два"-кали у мікрофони, дренькали на гітарах, бемкали по барабанах та барабанних перетинках присутніх, які, здається, звикли до потужного децибелобемкання та серцевистрибування.
Першим на сцену вийшов "ZSUF" у кількості двох чоловік, щоправда, я десь до середини виступу не звертала на них ніякої уваги, думаючи, що то і далі перевіряють звук та мікрофони... Отакої!
Просто стояв собі бородатий чувачок біля мікрофону, щось там протяжно говорив чи говорячи співав, тис на клавіатуру, відривався сам під "музон", який я би охрестила психотропним, психоделічним, психотехнічним, зрештою. Позаду нього на екрані можна було бачити, певно, ілюстрацію до музики.
Сюжет банальний для Львова: усюди, де тільки можна, "зсувці" писали (вишкрябували, витискали, виливали, витинали...) свою магічну назву "ZSUF", були там також (асоціативно порнографічні) імпровізи із якимось овочем у ширінці, натюрморт із пивних кришечок із цифрами "7" та "5" ("1" навіть на екрані не довелося побачити), на все це жваво реагували, вигукували, перебивали вокаліста (як це потім виявилося) і виступ скінчився його ж реплікою "Я більше співати не буду".

Коротко про "ZSUF"
Бліц-допит групи (Сашка - гітариста та Сергія - вокаліста, клавішніка, підтанцівки і т. д. і т. п. ) біля клозету на сходах за неймовірного галасу, особливо коли прочинялися двері до зали, де вже співала "Кула". Сашко: "Команда існує досить давно. Все почалося з простого меломанства, приколів у рок-музиці, що сильно вправило, принаймні, мені мізки, орієнтир закинуло наперед. Я почав копатися в цій справі все глибше і глибше. Потім виникло бажання у цьому самовиразитися, чи що... Ми граємо таку музику, але це не значить, що ми її постійно будемо грати. На даному етапі нас цікавлять психотропні музичні впливи на людський організм, більш експериментальні форми, можливо, навіть нетрадиційні. Наприклад, дика музика, маргінальна, андеґраундова, вона нам подобається. Ми робимо її і дуже від того кайфуємо. Чому така назва? Дуже гарне співпадіння звуків". Тут у смислові галюцинаційні роздуми Сашка втрутився Сергій: "Ось дивися: літера "Z" протилежна до літери "S", бачиш?" (Сергій у просторі виробляв зетоподібні рухи, махаючи руками так, ніби він був млином). "Ця так пишеться, а ця - так. До речі, літера "F" наприкінці у нашій назві одна, а не дві, як "напартачили" в афіші". Далі продовжив Сашко: "Ще є "українське" значення - стихійне лихо. Це зсув того, що є в голові, що ми хочемо перенести на когось іще. І якщо комусь подобається - добре, а ні - то ні. Ми - тернопільська група, нам - півтора року. Поки що нас двоє, хоча оптимальна форма - це тріо, звичайно. Репетиції - у мене вдома. У нас і барабани є, але нема, де їх поставити, та й мама вже сходить з розуму..." Протягом усієї нашої "трєпології" та "балакаврії" Сергій виробляв неймовірне біля свого корєша, то стрибав, то нахилявся, то перевертався. Я: "Сергій, бачу, людина-підтанцівка, людина-дзиґа?" Сашко: "Він у нас і підтанцівка, і беквокал, загалом, вносить струмінь оптимізму і жвавості".

Ледве відділилася від того струменю і пірнула у "Кулу"(Наголос на першому складі).
Якщо ж порівнювати цей звук із морем, потоком, водою, то лише із такою водою, крізь яку пропустили струм надвисокої напруги. Бо направду, такий просторороздираючий та шалено галасливо-розпинаючий голос, яким "послуговувався" вокаліст, є далеко не в кожного... Тож це неймовірно заводило публіку, почалися масові танцювальні "двіженія", зсуви-тусуви, які заважали спостерігати пильним оком, що його безжально роз'їдав тютюновий смог, за діями на сцені. Хлопцям з групи, щоправда, не дуже таланило з апаратурою: то барабан падав, то щось із гітарою, вокаліст навіть "блін"-ами розсипався, але то пусте, - музичний струм вводив молодь в екзальтований шок, у масовий психоз, себто кожен впадав у те, що хотів.

Стисло про групу "КУЛА"
Бліц-допит вокаліста Володимира у закапелку "Ляльки" у присутності його дівчини (моєї одногрупниці на "фаці") . Володимир:
"Група "КУЛА" утворилася 2001 року, в липні. У групі четверо людей: бас-гітара - Юрій, гітара - Сергій, вокаліст - я, Володимир, барабан - Тарас. Наше бойове хрещення - виступ на фестивалі "Нівроку". Це наш перший виступ на такому потужному фесті, притому, що заявки ми подали всього за два тижні до відбору - і нас взяли. То був показник якоїсь (дуже скромно. - Авт.) там якості. Наразі в нас є дві демоверсії. Те, що ми граємо, важко охарактеризувати якось глибинно, тобто тут є ньюметал, хардкор, останнім часом помітні впливи інших стилів. Багато того, що запланували на цей рік, не вдалося зробити, бо нас покинув наш барабанщик, він на два з половиною місяця поїхав працювати до Польщі. Всім відомо, що у нас рок-музикою люди не заробляють гроші на своє існування. Того ми не мали морального права його не відпускати. Щодо назви, то це довга і цікава історія. Спочатку Сергій підкинув ідею назватися просто "Кула", без жодного підтексту чи значення. Із часом ми почали шукати пояснення, виявилося, що значень - дуже багато. З італійської це навіть якась нецензурна лайка, з угорської - "вежа". Ми ж притримуємося версії, що це просто куля як уособлення Земної кулі, що за шаховим порядком - біло-чорна, як співіснування негативу і позитиву. Є ще варіант: антонім до слова "акула". От так. Просто симпатичне слово".

Третім (незайвим) виступив гурт "ҐОДО" (наголос на другому складі).
Ось тоді "розігріта" і музоном і запівоном публіка впала в кайф, драйв, рок-лайф тощо, "Лялька" заГУДІЛА, вГОДОвана "ҐОДО" по саму зав'язку, шнурівки, комірці і т. ін. Штовханина перед сценою нагадувала зібрання епілептиків, усе це стояло, стрибало, "втикало" догори дриґом, у мене було враження музичного передезу, бо теж почало трясти усім тілом, у голові паморочилося і навіть захотілося виконати якогось кабалістично-відьмацького танцю помираючої валькірії... Ото "вставило"!

Більш-менш стислий виклад опіній та візій Олега, соліста "ҐОДО", пійманого "на гарячому" (себто він був ще дуже розпашілий від виступу) у роздягальні "Ляльки". Олег: "ҐОДО" утворилась вельми багато часу тому, ми вже й забули, як давно вона стала групою і коли взагалі вона стала групою, бо до цього це було просто середовище людей. Якось ми не усвідомлювали, почали займатися музикою, це в нас потихеньку почало виходити. Але попри те, перед першим концертом ми цілий рік сиділи у підвалах і робили ту музику, яка, нам здавалося, є актуальною і потрібною у Львові.
Зрештою, смаки з часом змінюються.
Нам подобається "Львівська хвиля", зокрема музика 90-их років, яку там крутять, ранні альбоми Чубая (це взагалі шедевр), "Мертвий півень", Морозов, Скрябін, яким би його попсовим не вважали, і багато інших. Якщо в музиці присутні творчість і душа, то це, безумовно, хороша музика.
Два роки група "ҐОДО" перебувала в повній тіні, бо ми відмовилися від концертів. То було спричинено певними внутрішніми і зовнішніми життєвими конфліктами, які продовжуються. Вони є невід'ємною частиною життя, хоча з одного боку вони й потрібні, з іншого - вони завадили займатися музикою продуктивно, так, як ми це робили до цього. Психоделіки, безумовно, багато. Бо це викликано внутрішньою психоделією. Вона - з хаосу внутрішнього, і цей хаос іде назовні, до глядачів. Таким чином ми його позбуваємося. (А кажуть, що музика не наркотик. - Авт.) Така назва прийшла з абсурдної легендарної і вже культової п'єси режисера Семюела Беккета "В очікуванні Ґодо".

(Авторський вкраплення: Семюел Беккет - ірландський драматург, започаткував традиції абсурдної п'єси, писав "потік свідомості", отримав Нобелівську премію 1969 року). Цю п'єсу мені колись давно довелося прочитати, і вона настільки завернула дах, що іншого варіанту для назви групи мені вигадати не вдалося.

Зараз у групі є шестеро людей окрім мене: бас-гітара - Ігор, гітара - Поль, гітара - Діма, клавіші - Ангус, барабанщик - Ростик.
У планах - поїздка до Німеччини (тьфу-тьфу-тьфу, щоб у нас це відбулося). Але вона, як і все у нашому житті, висить на волосині. Ми сподіваємося на допомогу Ґодо".
P.S. Усе було досить-таки чікі-пікі, щоб не сказати добре. Па-па. До нових РОК-овин.

Марія ТИТАРЕНКО .