Тріумф і фіаско "Кохання і війни"
(або день смаку "Видавництва Старого Лева")

Коли світло вимкнули, якось аж неприродно сіро-посрібленими вогниками спалахнули "колодязні" очі Романа Ратушного (він сидів саме навпроти), в яких, як у двох люстерках, віддзеркалилося зображення його ж фоторобіт на велетенському екрані позаду двох поетес: Мар'яни Савки та Маріанни Кіяновської. Тоді видавалося, що на сцені безліч Мар'ян і Маріан, із яблуками, із лебединим пір'ям, у листі, у траві, деревах, гілках, сонячних зайчиках та левенятах, у лабіринтових обіймах шалено прекрасного, зворохобленого кожною аркою, цеглинкою, камінчиком, кожнісіньким порухом, подувом (подивом?), подумом Львова. Мар'яни та Маріанни перепліталися, виливалися, розчинялися, прилипали до стін "Ляльки", впивалися грою тіней на обличчях поціновувачів смаку "Видавництва Старого лева", вгрузали у (не)свідомість хаосом впорядкованих слів, речень, вдихів, пауз, ком, трикрапок... Танули на вустах збуджених від вишуканої еротики почуттів чоловіків, які запивали терпку екзальтацію "термоядерним" (як зауважила Мар'яна Савка) напоєм "Кохання і війна" або ж коктейлем "Гірка мандрагора", - і все це під звуки, що їх виплітали чорні та білі клавіші, а може, чорно-білі кадри, а може, кольорове мереживо голосів поетес, які з геометричною прогресією народжувалися і помирали, приносили себе у жертву, безжально спопеляли інших на своїх жіночо-звабних жертовниках, ховали, мов полохливі равлики, прозорі крила поміж мушлі сторінок, потім цими крильми боляче ляскали в обличчя, прорізали товщу людських душ, безсоромно оголюючи своє єство, переплавлене у ліниву, літеплу, прозоро-каламутну, із золотими рибками, шкіркою мандарини, кісточками яблук, якимось червоним бісером та концентрованим запахом жіночо-натхненного тіла ЛІРИКУ. То музи, то відьми, мадонни, мавки, валькірії, Сапфо, Есмеральди, Жанни, Маргарити, Килини (фантазія вивільнювала коридорами голосів мільйони постатей), "Лялька" віртуально видовжувалася, простягалася мокрою бруківкою, випростовувалася фотовуличками, фотонебом, фотоколіями, фотодощем, стогнала, запиналася, шепотіла, муркотіла із Мар'яною Савкою, оголюючи плечі для більшого сковзання хвилями ліній до свого єдиного чоловіка...

Якщо ж простіше - то була перша форумна подія, а саме презентація (вперше!) творчого проекту подружжя Чопиків - "Видавництво Старого Лева", яке, з'явившись усього рік тому, видало чотири книги, дві з яких одразу стали лауреатами конкурсу "Книга Форуму 2002": "Гірка мандрагора" Мар'яни Савки - у номінації "Українська художня література" та "Малятам і батькам" Дарії Цвєк - "Художні та подарункові видання".

Власне із презентації останньої книги розпочалося дійство у "Ляльці" 19 листопада зі звичною українською непунктуальністю та відповідно звичною несправністю технічного обладнання, яке ніяк "не хотіло" давати звук відеоматеріалу про Дарію Цвєк, 93-річну авторку, яка, на жаль, не змогла приїхати до Львова. Однак відсутність звуку абсолютно не спантеличила організаторів, радше навпаки, Мар'яна Савка жваво імпровізувала біля екрану та мікрофона, чим викликала оплески і розрухала по-львівському ліниву публіку. (Кобіта поруч навіть засумнівалася, чи то взагалі імпровіз...) До речі, до відеочастини, "яка нам неперевершено вдалася" (репліка Мар'яни), було сказано кілька слів про саме видавництво. А історія проста і банальна: процес захопив так, що не віддали доробка ніякому іншому видавництву. (Хочте вірте, хочте - ні).

Опісля гостин смаколиками у формі левеняток та їжачків, усі плавно прослизнули до другої частини дійства, описаного вище. Невеличкий відступ Мар'яни про свою "Гірку мандрагору" (формальна презентація "для галочки"):

"Особлива подяка людині, яка зробила дизайн книги - Олені Рубановській та фотографові - Романові Ратушному. Це перша книга, яка мені подобається. (Малюнки Анни Кирпан до книги "Малятам і батькам" мені теж страшенно подобаються). Ексклюзивний гість кричить "браво!" (Це коментар до дій харизматичного поета у довгому білому плащі, який не оминав можливості вщипнути якусь панянку і постійно усім заважав, насамперед бідоласі піаністові із залізною силою волі - не вгатити анархістові межи очі. - Авт.) Книга дуже приємна на дотик, а це основне, що я хотіла в цій книзі. Папір приємний, красиво пахне, от. "Спешилі" (тобто спеціально. - Авт.) для вас."

Отож друга частина. Мисчині чемно попросили батьків вивести дітей, висловили подяку Юркові Іздрику, який був у Варшаві, за ефектне оформлення "Кохання і війни", себто спільного літературного проекту Мар'яіни Савки та Маріанни Кіяновської, подякували також Сергієві Жадану, який написав передмову, вгадавши настрій цілої книги, зовсім не бачивши світлин до неї. Поетеси зручно вмостилися на сцені, вимкнулося світло, якось дивно зблиснули очі Ратушного... Але. У мені збунтувало одне АЛЕ.
Направду, усе було ефектно,
А-А-А-Л-Е-Е-Е.
Просто таки випирало зі сцени (чи з мене) оте А-Л-Е.
Поруч із Савкою Кіяновська зникала. Вона просто танула, її тексти шпорталися через магічний підоспів Мар'яни, скручувалися у сухі листочки біля пишних мандрагор, едельвейсів, орхідей голосу Мар'яни, губилися десь між нотами, акторськими жестами і мімікою Мар'яни, ці тексти вимагали іншої декламації, поставленого голосу, бо програвали вони лише у цьому... З іншого боку Савка ставала яскравішою, вона розбрунькувалася по цілій "Ляльці", ляльково опускала повіки, леліяла, була попереду і гіпнотизувала експресією, чуйністю та неймовірною епатажністю, жіночістю читання.

Посткоментар Мар'яни Савки на цю суб'єктивну заувагу: "Може, був такий ефект... Просто так воно є... Я завжди так декламую, тому що в мене театральне минуле, яке мені часом хочеться втілювати в якісь проекти. В принципі, мені здається, що наші вірші в цій книзі дуже так допасовані і мені приємно бути разом із Маріанною і на сцені, і в якихось інших акціях... Кожен по-своєму цікавий... Може, і недолік. Я подумаю над цим. Може, не потрібно було співати. То був імпровіз. Ми просто люди досить зайняті, радимося спочатку, і нам, чесно кажучи, не вдається ні репетирувати, ні нічого, тобто все це відбувається абсолютно спонтанно. Я, чесно кажучи, і не думала там підспівувати..."
Отакої.
А підоспів був просто чарівний! Ще, ну, таки не втрималася і запитала Мар'яну про межу одкровення у її творчості, адже така відверта лірика...

"Межа одкровення? - Мар'яна замислилася смарагдовими метеликами. -
Це цікаве питання. Я не знаю, мені здається, що в певному сенсі я цілком відкрита людина. На рівні почуттів, ставлення. Але звичайно, мусить бути межа, якась певна приватність. Це не означає, що ця приватність якось закриває цю межу, просто є такі речі, які не потрібно комусь афішувати. Я людина не стільки публіки, скільки розмови з людьми. Мені потрібний, я бачу, відчуваю це, якийсь енергетичний обмін і бажання от просто бути серед цих людей, там відчуваю певний комфорт".

Комфортно і некомфортно чулася та бачилася, розліталася на шматочки, влипала до фотоекстер'єрів Львова, переходила через світлиноперевулки, дратувала диктофоном усіх дратівливих диктофоном, входила в нірвану і не могла довго вийти з неї, видзьобувалася зі шкаралупи рим, визбирувалася по складах, розпливалася у ліриці поетес, а також мислію та цоканням по клавіатурі,
Марія ТИТАРЕНКО.