Стояв собі біля Вежі старий чорний рояль
(майже як той самий: "РОЯЛЬ В КУЩАХ").

Майже нікому не заважав, мабудь що грати у футбол. Але була зима і у футбол ніхто не грав, як і на роялі.

Та приїхали хлопці на великій машині і почали "запаковувати" той рояль у БЕТОН. Поназбігались люди, перейматись тим дійством.
І Кауфман тут керував процесом і пояснював, що то є поважна акція і пов'язана вона з ПОХОРОНАМИ музичного інструменту який зветься РОЯЛЬ... І що тепер усі повинні знати як закінчується земне життя музичного інструменту...
КЛІПМАСТЕР

МЕХАНІЧНА АНАТОМІЯ ЗВУКУ
Деструкція у сучасному значенні цього слова, навіть з усіма мерехтливими конотаціями, навіть з примарою Дерріди на обрії, остаточно позбавилась присмаку романтизму і запаморочливого запаху смерті, сухотно-сіфілісного запаху зламу століть, запаху карболки і війни, запаху здеморалізованих буржуа, запаху розтоптаних ідеалів. Деструкція - стерильна, легко перетравлюється і захищає вашу сім'ю від бактерій (чи не завдяки тому ж Дерріді?)
Чи актуальна деструкція у світі, де, за великим рахунком, більше нема нічого цілісного, принаймні, вартого уваги?

Чи залишається бажання розламати іграшку у дитини, котрій передбачливо приготували зручну модель конструктора? Чи залишилось бодай щось настільки щемливе і незбагненне, що прагне бути деструктурованим?
Старий рояль - неодмінний атрибут академічних зібрань, символ класичної музики, банальний, на межі поганого смаку, символ високої культури, під якою, не в останню чергу завдяки культурній політиці однієї шостої, останні пару десятиліть розуміли лише мистецтво попереднього століття. Рояль - інцестний коханець перезрілих дів великої романної традиції, герой доброго виховання і джазового занепаду моралі. При ньому сублімують.

Інколи веселяться, обливаються коньяком і падають до його чорних ніг, вражені алкоголем чи любов'ю.
Але таки - символ класичної музики. Важко повірити, проте колись іншої не було, а якщо була - то не музика. Збагнути її до кінця - так само важко, як збагнути складну гру поглядів і натяків пуританського флірту, еротизм застібнутого на всі ґудзики об'єкту пристрасті (хоч інколи підкреслено геніталії). Збагнути її до кінця - перевага небагатьох, обдарованих музичною чуттєвістю чи ерудицією. Для решти хороший музикант - жрець у храмі, шарлатанство котрого викрити важко, якщо не розділяєш його релігію. Твір класичної музики - герметичний, він вабить, але захищається громіздкими перепонами.
Вихід є - препарувати рояль.

Зробити анатомічне дослідження того, що неспроможний осягнути, вивернути тельбухи, тягнути за струни, повиривати клавіші, зробити зліпки з клавіатури і ніг, залізти під нього і на нього, залити його бетоном, поховати його під тією брилою, отримати нарешті відбитки його чарівних кінцівок, його білих кісток і блакитної крові, аби за цими відбитками дешифрувати його незбагненність, як за відбитком кістяка на камені дешифрують археологи політ птаха, померлого багато мільйонів років тому. Можливо, потай сподіваючись побачити у кістяку архаїчне небо.
Згвалтувати джентельмена, бо задрочив своїми складнопідрядними натяками...