- Група "Чорний вересень", - розповідає Етері, - виникла 27 грудня 1997 року повністю у жіночому складі. Чотири подруги, ідея і хороший знайомий, який то все об'єднав, зібрав нас і ми погодилися. Мене спочатку у групі не було. Історія, як я там з'явилася - дуже цікава і банальна: просто одну дівчину не пустили на фестиваль "Перлини сезону" у серпні 1998-ого року. Замість неї поїхала я. Там були "мінусові" фонограми, а вокали йшли "вживу". Все, що мені треба було робити на сцені - імітувати гру на гітарі. У поїзді я вперше побачила, що таке бас-гітара, пам'ятаю, тоді ще дивувалася, чого вона така велика, мене вчили, як перебирати пальцями по струнах. А я на гітарі взагалі грати не вміла - у мене сім років школи гри на фортеп'яно, як і у Тамари. Але я добре знала всі пісні, адже сестра - у групі, і все у нас вийшло. Я думала, що виступлю і все, але вже так сталося, що я залишилася у "Чорному вересні", почала грати, серйозно займатися гітарою і досягла певних успіхів.
Вперше "наживу" ми заграли у клубі "Пікассо" у 2000 році, ми так тоді переживали, що з Тамаркою грали сидячи. Було дуже страшно, але ми подолали цей кордон і надалі намагаємося грати лише "вживу". Тож загалом, музичною діяльністю ми займаємося п'ять років, а цього року будемо святкувати два роки існування групи, не знаю, хто це пустив чутку, що три.

- Чому "Чорний Вересень"? Чому вересень і чому чорний?
- Бо усе це розпочиналося, - говорить Тамара, - коли нам було по шістнадцять років, ми ходили до школи, а після літа не дуже то кортіло на уроки...

- От воно що, а я вже почала вигадувати якісь магічний підтекст... А що сталося з іншими дівчатами, ви посварилися?
- Загалом так, - біля мене залишилася сама Етері, Тамару вже терміново покликали вітати. - У дівчат не було слуху і т. д., на початку ми грали тільки заради дружби. Коли ж ми залишилися із сестрою одні, то подумали, що без чоловічої підтримки нам не обійтися.

- Етері, твою сестру можна назвати "обличчям" групи, а тебе - "головою", інтелектом...
- Можливо. Тамара не любить давати інтерв'ю.

- Який стиль "Чорного Вересня"?
- Це саме стиль "Чорного Вересня". Тут є елементи поп-музики, рок-музики, купа елементів.

- У вас є вже якісь записи?
- До нового року плануємо видати свій альбом, щодо назви ми ще не вирішили: або "Стрибаєм" або "Замучений край". Я пропоную першу, бо однойменна наша пісня - дуже популярна.

- Де ви вже виступали, які нагороди маєте? Знаю, що це запитання музиканти не люблять і часто ігнорують...
- Ми - "по жизні" дипломанти. На "Перлинах сезону" 1998 року ми з однією ще групою набрали по 95 балів, але вони стали лауреатами, а ми - дипломантами (номінація "Модна молодіжна музика"). Нечесно, ми тоді дуже розчарувалися, але що поробиш, у них був дуже крутий продюсер.
На "Червоній Руті" у 2000 році зайняли четверте місце. Пам'ятаю, організація була жахлива! Нам пропонували жити у Києві, мовляв, дівчата, платіть 1000 грн., поживіть тут, вам треба з вокалом попрацювати... Грали на "Чорноморський Іграх", на фесті "Просто - рок", цьогоріч їдемо до Києва на "Рок-Екзистенцію".

- Ви співали кілька пісень грузинською, окрім того відчувається грузинські мотиви...
- Звичайно. Ми - чистокровні грузинки, просто мама з татом у Львові познайомилися. Тато тут навчався, мама приїхала подивитися місто, тож зустрілися, одружилися. Мама зараз там, а ми з татом тут. Між собою здебільшого спілкуємося грузинською, хоча закінчили російську школу.

- Як батьки ставляться до вашої творчості?
- Супер. Завжди підтримують. Тато хотів прийти на концерт, але через роботу не зміг, тільки підвіз нас до "Ляльки", дуже переживав.

- Етері, одна пісня, яку ви грали на цьому концерті, присвячена Гонгадзе...
- Так. Його дуже добре знали наші батьки, я його ледве пам'ятаю. Те, що з ним сталося, нас "зачепило".

- Є якісь пропозиції з-за кордону?
- Були з Німеччини, але то так тягнулося, тягнулося і - пшик. Нам зараз терміново потрібний продюсер, тої людини, яка нами займається, не достатньо. Нам треба вже знімати кліп, бо потім будемо старі для шоу-бізнесу.

Ну, щодо старіння, то у дівчат ще є купа часу, але думати про таке ніколи не пізно. А особливо думати восени, коли старіє листя і дерева, їх спалюють, а над містом піднімається чорний димо-смог, вересень із золотого перефарбовується на чорний, і було би восени дуже сумно і моторошно, якби не "Лялька" та "Дзиґа", а ще прогноз погоди із кумедною точністю до навпаки.

Марія ТИТАРЕНКО.