|
Анатомія
звуку
(діалог на рівні нот)
Тиші
не існує - є просто різні рівні дослухання...
Ні. Я просто відмовляюся від слів,
щоб передати, як ЦЕ було. Бо першим було не слово, а ЗВУК.
Саме звук... плескоту води, потріскування вогню, метаморфоз
повітря та землі... звук життєдайного подиху, що воскресив
глиняну людину, звук крику новонародженої дитини, яка прочиняє
вуста, щоб вихлюпнути свій голос і почути його, звуки, що
протинають нас протягом буття, космічне багатоголосся, німий
(або ж разюче голосний) звук тиші. Ми ковтаємо звуки, ми вбираємося
в них, ми накладаємо їх один на одного, спресовуємо, мнемо,
зіжмакаємо, втискаємо у дроти, на плівки, платівки, диски,
у вени, у мовчання, зрештою, на (незнаної конструкції та матеріалу)
носій сумління. Ми виливаємо звуки у формі людського тіла
та думок, інкрустуємо їх у чиюсь пам'ять і сни, у внутрішню
всесвітню акустику, що впорядковує хаос звукової гами у МУЗИКУ.
Музика, що вивільнює дух із плоті, звук із інструменту, зчитує
творіння відомих та невідомих мовою нот, мовою, найбагатшою
та найрізноманітнішою, яка ніколи не старіє, як і голос. А
ЦЕ, передати яке словами, направду, неможливо, і була МУЗИКА.
ЦЕ - анатомія, розтин, рентген ЗВУКУ, демонстрація його неймовірної
пластики та чуттєвості, динаміки та розчинності, перманентності
та миттєвого зникнення, амбівалентності та мільйонозначності.
ЦЕ - міжнародний проект Юрія Шаріфова
(Україна, Львів) та Марека Холонєвскі (Польща, Краків)
"LIVE ELECTRONICS",
що його було зреалізовано експромтом (!!!) 10 жовтня 2002
року в клубі-кафе "Лялька" - протягом рівно 90
хвилин (!!!), які пролетіли миттєво.
Людей прийшло дуже мало, що не дивує. Адже
така музика розрахована лише на невелике коло музичних "гурманів"
та поціновувачів ексклюзивних шоу на кшталт цього. Жодної
репетиції заздалегідь. Жодного попереднього вмикання апаратур
Юрка та Марека водночас, жодного спільного акорду. Як глядачі,
так і метри електронної музики, не відали, що з того вийде
чи то пак зазвучить. "Ви не переживали, що може щось
статися, не зладнатися, просто не звучатиме цілісно та органічно?
- питаю в Юрка". "Ні. Абсолютно, - відповідає. -
Ми з Мареком дуже подібні, ми спілкуємося однією мовою (В
контексті музики. - Авт.). Розумієш? Це був просто діалог.
Зустрілися, порозмовляли... А якщо би раптом нічого не вийшло,
то хтось би один самотужки дотягнув концерт до кінця".
Марек додав: "Це - наш перший спільний проект і оснований
він на відвертості. Ми обидва дуже відверті і хотіли би показати
спектр різних можливостей з перевагою довгої структури, головної
матерії концерту, на яку поволі накладаються інші звуки одночасно
із нетиповими "витворами", хоч би зі світлом".
На самому початку вимкнули світло, залишилися
усього дві лампочки (теж безпосередні "дійові особи"
візуально-звукового видива). Марек сказав кілька слів, і розпочалося
звукове причастя. Дивно, але дуже складно пригадати, що відбувалося
тоді у "Ляльці" (наче крізь якийсь сон, оману, хміль,
отруєння, передозування музикою, якої було все одно мало).
Одні сиділи із замруженими повіками, інші лягали, задерши
голову, ще одні витягали цигарки та запальнички, щоб покурити,
але все це клали на столики, забуваючи, що хотіли... Ми всі
розчинялися, спліталися у звуки, нас не ставало, ми входили
у "Нірвану", полишали
самих себе, вивільнювалися, божеволіли, розкладалися, зітлівали
і знову воскресали... і цим перетворенням не було меж. Кожен
ліпив зі звуку, що хотів, і його можна було нюхати, торкатися,
викручувати, втискати, виливати... Це був пластилін, глина,
болото, мед, гіпс, камінь, розпечена магма, вакуум, світло.
Так! Саме світло! Світло, що народжувало звук! Звук, що породжував
світло! Світло-звукова маніпуляція. Загравання до очей та
вух. Бентеження підсвідомості та інстинкту втікати геть від
невідомого, бо то був виклик усьому досі не видимому і не
чутому. Виклик самій людині, із вічним внутрішнім прагненням
НЕМОВЧАННЯ. (Бо, втрачаючи власний голос, втрачаєш себе і
зв'язок зі світ(л)ом).
Був іще мікрофон, який не виконував власне
функцій мікрофону, радше якоїсь палиці, до якої було приєднано
чотири детектори, що реагували різноманітними звуками на предмети,
їх величину, рух, кут руху, якщо так можна висловитися. Отож
музика народжувалася із жестів Юрія та Марека, які бавилися
і чаклували долонями, звуками, нашими почуттями, викликаючи
щирий подив та оплески. (Пригадую відлуння дзвонів, дзвоників,
битого кришталю, фарфору, дзеркал, крапель). ЦЕ було подібно
до театрального дійства (моновистави), в якім одна особа (МУЗИКА)
роздвоювалася на Юрка Шаріфова та Марека Холонєвскі,
потім вони множилися на нас... Відбувалося якесь чудернацьке
клонування клітини звуку, що з неї витворювався щоразу новий
альтернативний світ зі своїм підтекстом і підмелодійністю
за абсолютної відсутності інструментів. "То є інтерактивна
система, - пояснював мені після концерту Марек, - яка уможливлює
утворення музики без дотикання до жодного інструменту. Найважливіша
засада - вивільнитися від обмежень інструменту. Можемо жест
безпосередньо вимінювати на звуки. То була моя мрія, яку вдалося
реалізувати кілька років перед цим". Перетворення тривали.
Надалі звук спричиняло світло. Марек "ковтнув" детектор,
що реагував на світло, і розпочав рухи із лампочкою, танок
шамана, відьмака, Фауста, який не спиняв миті, а видовжував
її, неймовірно від того кайфуючи і "вводячи у транс"
публіку. Тож коли світло проходило крізь шкіру щік, підборіддя,
звучання було одне, а коли "шаман" прочиняв, наче
велетенська риба, вуста, де був детектор, звук бахкав громом
по перетинках, і здавалося, вони не витримають таких перевантажень.
Тінь Марека позаду мерехтіла і видозмінювалася, його обличчя
час від часу освітлювалося, а потім знову поринало у темряву.
Звук набирав форми голови, бороди, очей, тіні від носа. Може,
то було створення нової людини? Homo melodicos? І кожен її
жест витлумачувався мовою звуків?..
|
