Потяг 76
(Чернівці-Перемишль)
подорож крізь слова

Коли ми всі повсідалися на свої місця у найпросторішому вагоні галереї "Дзиґи" останнього вечора передостаннього місяця осені, коли підійшов провідник Юрій Андрухович і побажав вдалої подорожі, коли за вікнами галереї (щоправда, їх там не було, того ми припустимо, що роль вікон відігравали картини Чайки) замерехтіли стовпи із натягнутими дротами, запахло залізницею, людським потом, шкарпетками, парфумами та вмістом валізок, рюкзаків, торбинок, пакунків, пуделків і т. д., почало трясти і хилитати зі сторони в сторону, скрипіти та "чучух-чучух"-кати, тож коли уся ця омана виникла і так само несподівано зникла по закінченню презентації нового центральноєвропейського літературного часопису "Потяг 76 (Чернівці-Перемишль)"
31 жовтня, як завжди - у ЧЕТВЕР, то виникло цілком несподіване враження, що тебе переїхав потяг, під який ти сама і кинулася, як Анна Кареніна, але у тому всьому несподіваним було те, що ти, на відміну від сумнозвісної героїні, залишилася живою, навіть живішаю, аніж була до цього, спантеличено встала із колій, струсила дорожній пил, сміття, багнюку, поправила зачіску і... побігла навздогін за потягом, але вже не для того, аби скоїти акт суїциду ще раз, а щоб потрапити до сакрально-потаємної середини, побачити оті стовпи із дротами за вікнами-картинами, насолодитися ритмізованим "чучухканням", почути голос перверзійного провідника та інших "втаємничених" і причетних до цього дивовижного дійства-подорожі-презентації, а саме:
Василя Кожелянка (не з'явився), Сашка Бойченка, Тараса Прохаська (не з'явився), Володимира Єшкілєва (не з'явився), Юрія Андруховича
та Юрка-Юзя Винничука-Обсерватора та інших. (Ось таке довге речення, ху-у-ух.)
Далі по тексту >>>>>>>>
Марія ТИТАРЕНКО