Я би хотіла бути жебраком, аби подивитися на усе це його очима...

На жаль, Владко Кауфман не запросив на відкриття своєї "Технології чуйності" жодного з них. (Зрештою, я можу помилятися - і ними були саме ми...) Кожен із нас, хто наважився прийти до галереї Дзиґи на Владкове видиво, мусив узяти із капелюха автора монету за вхід. Отака фішка! Усе навпаки. Занурюючи руку у таємниче наповнення капелюха, як у скриню Пандори, я думала, що витягну звідти якусь химеру або що хтось дзьобне мене у пальці. На жаль, цього теж не сталося - я витягла монету у п'ять копійок. Хтось оминав таке незвичне "жеребкування", хтось планував витягти цілу пригорщу монет (навіть стягти самого капелюха), хтось потайки докидав до нього, нарешті зала хаотично наповнилася вигуками, кольорами, парфумами, поглядами і т. д. і т. п.
Технологія чуйності переплелася із чуйністю технології, автор десь вм'явся у стіни чи то у натовп, серед якого з'являлися і зникали Юрій Покальчук, Назар Гончар, Юрко Іздрик, Джон Сук, Тарас Чубай, Віктор Морозов із дружиною Мотрею та багато іншого львівського (та не дуже) бомонду. Тільки коли натовп порідішав, нарешті можна було помітити і роздивитися власне творіння Кауфмана (не наважуся назвати це картинами, але й некартинами теж...)
далі по тексту ................
Марія ТИТАРЕНКО