"2 і 2" - проект Василя Бажая

15.11.2002
"2 і 2" Василя Бажая
(арифметика живопису)

П'ята вечора п'ятнадцятого листопада, КМЦ "Дзиґа", Вірменська, тридцять п'ять. Забагато п'ятірок як на проект "2 і 2" Василя Бажая.

Відкриття-перформенс. Відкриття-спантеличення. Відкриття-замикання... у собі, у "Дзизі", у квадратах з піску... Простір переповнювався іншим простором, накладалися площини, в них з'являлися чиїсь народження і смерті, фігури, крики, квадрати уподібнювалися трикутникам та колам, крізь підлогу проростав пісок і суха трава, процвітали чужі сліди. Піщана Ікона чиїхось дій. Квадрат чиєїсь екзистенції. Дзиґа ставала непорушною і це не суперечило самому змісту і вмісту Дзиґи, бо рух передбачала сама форма. Зміст передбачала беззмістовність і даремно було думати, що час зупинився, коли пересипався пісок у клепсидрі. Вимикалося світло буденних тунелів, художник за подобою Божою ставав Творцем, і це було найбільше, чого Він прагнув тієї миті. Рідина із однієї посудини виливалася у два келихи, їх об'єднували дві руки однієї людини, потім все це вихлюпувалося до однієї посудини, двоєдиність вичерпувалася, радше набрякала єдиністю, і серед тих метаморфоз годі було віднайти шмат реальності, аби за неї вчепитися серед постійного роздвоєння та єднання, розмільйонення та розростання.

Людина з води опинилася у келиху. Це могла бути також і пралюдина. І післялюдина. І квазілюдина. Творець вихлюпував її на стіну, писав нею Йому лише відомі слова, ковтав її пензлем і пальцями, напував нею полотно і пісок. Ідея, розіп'ята Творцем, на схрещенні форм, фігур, поглядів сторонніх людей, бо саме задля них - ідея!!! Ні. Творець виявився Егоїстом. І робив Він це тільки заради Себе. Бо пізнаючи Світ через Себе, Він хибно вважав, що 2 і 2 дорівнює Йому Самому... Тому Він дивувався, чому потрапив до замкнутого квадрату, і чому для закоханої людини два та два дорівнює "щастя". Тоді Митець розривав тіла на частини, дошукуючись логіки з'єднання, наново викладав їх, наче забаву у пазл, на зеленому тлі Своїх бажань, пірнав у їхні вени та секреції, блукав під шкірою та нігтями, але 2 і 2 вперто не дорівнювали чотирьом, вони взагалі не могли нічому дорівнювати і розліталися різнобарвними мазками по долонях полотен. Відтак Творець починає позбуватися Себе. Розкладати Себе, витискати із Себе рідину і скапувати у пісок із надією, що там щось проросте, або взагалі без надії, бо вона смертна і руйнує тривимірний Вічний часопростір, у якому два і два ніколи не потребуватимуть розв'язку...

- Ваше враження від Вашої ж виставки.
- Таке питання, знаєте... - голос художника Василя Бажая скручувався у мушлю, що шуміла не морем, а піском. - Сам процес, який проходив, він і є моїм враженням. Рухи мої, дія, пластика, те, що я брав у тому участь... Я думаю, що не варто його виражати у словах, бо воно виражене візуально. Це є враження через візію.
- Абстрагуймося від візій. Вдаймося до слів: яка головна ідея ?
- Головна ідея - не зупинятися, щось шукати, замислюватися над питаннями, відповідати, не відповідати на них. Намагатися задати найскладніше питання стосовно себе, щоб тяжко було знайти відповідь. Ось це і є такий творчий, мистецький процес не тільки цього проекту, а взагалі.
- Що на цьому етапі Ви для себе відкрили. Чи змінилося світло тунелю?
- Світло важко побачити, я взагалі не знаю, чи його можна побачити...
- Відчути на дотик?
-...і на дотик... Кожен проект, який здійснюється мною (зауважте, не "який я здійснюю", дію Бажай передає проекту, а не собі. - Авт.), це проект входження в самого себе. Заглиблюватися в себе і шукати там відповіді на те, що неможливо знайти. Не можна бігати по цілому світу, у якихось космічних сферах і шукати відповідь на те, чим є ти, що є в тобі. Цей проект і був тою сходинкою до відповіді, пошуку самого себе.
- Чого Ви хочете позбутися в собі на цьому етапі?
- Взагалі, сам процес позбування - то є дуже цікава річ. Позбуватися - це вже і є творчий процес. Якщо я хочу чогось позбутися, я виконую якусь дію, контраверсійну, я починаю гру, забаву. Той самий процес в роботі, тому це для мене цікаво.
- Якісь неписані правила цієї гри маєте?
- Є, вони завжди є, і притім неписані, бо сфера малярська не починається тоді, коли є готове полотно, а у світі ірреальному, до якого неможливо доторкнутися. Ідею творить першопричина, тобто звідкись та ідея з'являється. І шукати ті творчі витоки, енергію, яка би втілилася у щось матеріальне, то є цікавий процес, мені він теж подобається.
- Скільки для Вас 2х2?
- Напевно, так і буде 2х2.
- Така рівність?
- Я не знаю, чи два дорівнює два. У концепції даного проекту є отой об'єднуючий фактор "і". Цей синтез, ця тріада, яка є структурою творчого процесу.
- Ви не вважаєте, що за Вашим формалізмом губиться зміст?
- Зміст? Я не знаю, що таке зміст, де його шукати. Зміст - це те, що не має ні початку, ні кінця, а це є змістом над усіма змістами. Для мене такий зміст цікавий.
- Ви більше філософ аніж художник?
- Я не знаю, я просто є сам по собі.
- Що саме Ви писали на стіні під час перформенсу? Чи то була суцільна імпровізація?
- Це не була імпровізація, то була вібрація, вібрація, вібрація, що спонукала до чогось, що її витворила ситуація, в якій ми опинилися: присутність, світло, музика, час і зима чи то осінь. Кожна частинка працювала на структуру цього руху, на ту поліфонію, яка виникала і рухах, що поєднувалося із візуальними речами. Чи можна це прочитати? Звичайно, що можна. Сьогодні можна все прочитати.
- Ви самі можете вичитати свої речі? Ви їх читаєте?
- Звичайно, що читаю, але мені скучно дотягувати до кінця це читання, хоча воно безперервне. Проект у мене переходить у проект, він не переривається. Тобто є якийсь камінь, від якого я по інерції відштовхуюся. Тому є циклічність і зв'язок між цими циклами.

Далі по тексту >>>>>>>>>>>>>>>>>>

Марія ТИТАРЕНКО