Джон Ленг, США:
"Якщо ти працюєш на велику компанію, наприклад Діснея, і задовольняєш потреби власника, то стовідсотково будеш отримувати свої гроші, але ти будеш залежним. Робити якісь експериментальні речі дуже важко. Загалом, анімація є далеко не пріоритетною галуззю, як от "секюріті" чи військова, на які витрачаються мільярди і мільярди американських доларів. Виробництво однієї бомби зараз замінює роботу трьох аніматорів... Прикро говорити про анімацію, яку спонсорують тоді, коли вона перетворюється на "big business", а відповідно і "big money", що цю формулу переймають інші країни, а це - величезна небезпека! Трагедія Китаю: настільки раніше якісною і неповторною була там анімація - зараз вона стандартна, перетворена на комерцію. Я беру участь у цьому фестивалі вже втретє. (Попередні два стосувалися не анімації, а карикатури. - Авт.) Це - велика подія, яка не тільки надає можливість глядачам переглянути стрічки аніматорів різних країн, можливість спілкування, але й надихає молодь на подальші розробки в анімації".

Брашко Найхолд, Югославія:
"Ми мали 12 років жахливого життя із Мілошовичем. У ті часи ми не бачили жодного справжнього мультику. Найгірше - ми тримали цензорів у собі, ми боялися йти проти режиму. Коракс, певно, був тоді єдиною відважною людиною, яка спромоглася щось зробити. Вже як два роки ми маємо інший режим, але водночас не маємо грошей на культуру, тож ситуація залишилася важкою і надалі. Але кожен робить те, що може. Наприклад, ми із сестрою Джуліаною створили конкурс карикатури, який став дуже популярним і вже має запрошення інших країн... А цей захід мені дуже подобається, мабуть, найбільше з усіх, на яких мені довелося побувати останнім часом, а це і Англія, і Франція".

Войцек Хмужинський, Варшава:
"Дуже потрібна акція. Я займаюся історією та теорією сучасної карикатури, яка є дуже близькою до анімації. Одним із таких об'єднуючих факторів є сатира. Ситуація у Польщі також проблемна і не дуже відрізняється від ситуацій інших країн. Газети, журнали, фестивалі сприяють розвиткові цього жанру, однак помітний регрес. Художня анімація зникла, натомість з'явилася комерційна. Дуже зле, навіть гірше, ніж було за "комуни". Немає меценатів, тої спонсорської парасолі, немає системи дотацій... Але маю надію, що той регрес скоро припиниться".

Олег Подант, Київ:
"На цьому фестивалі я вперше. Зауважу одразу, що Львів якнайкраще пасує до проведення такого заходу, Київ - ні. Що ж, з приводу української анімації нічого оптимістичного не можу сказати. У нас в архівах "Укранімафільму" лежать понад 500 фільмів, відзнятих раніше. Їх можна відновити, ними користуватися, але наразі вони лежать під пилом, нікому не потрібні. І це притому, що за рік студія виробляє усього 2-3 фільми..."

Муха зраділа, що нарешті про неї згадали. "Хазяйка" фестивалю надала у свою чергу слово хазяйці галереї "Дзиґи" Лесі Антонович, яка запропонувала аніматорам щось неймовірного. А саме розробити ідею, яка ще не була представлена у світі, яка мусить бути глибоко мистецькою, присмаченою політично. "Тоді ми зможемо, - пропонує Леся, - із цим звернутися до урядів держав, міжнародних фондів, таким чином, кожен зможе дати свої гарантії та внесок, вклад кожного з іншого боку буде належно фінансово оцінено. Тож ця ідея - не на рік-два, вона мусить бути настільки вагомою, щоб від неї ніхто не міг відмовитися. Тоді, думаю, ми неодмінно прийдемо до оптимізму".

Переймалася проблемами анімації, переглядала більшість мультиків у "Ляльці", де яблуку ніде було впасти, чулася щасливою дитиною у прекрасному світі добра та краси Марія ТИТАРЕНКО.