Після теревень Мігеля Агрігатора, теж дуже відомого далеко за межами його столика парагвайця, до мікрофону прорвався (і дорвався як до безкоштовного, мушу зауважити) тенор Олько Лихач.
Щоправда, кілька разів, співаючи, він забував про мікрофон і співав без нього, але – ніякої різниці... Тенора сміливо охрестили клоном Тараса Петриненка. Клон дуже лип до жінок у залі (може, потрапив під той солодкий дощ, хай би йому...) і розкидав компліменти:
“Як тенор я шукаю собі гарних кобіт у залі, аби їм співати... Це – наша сильна половина! Ми спокійно можемо на них опиратися і – вистояти! Адже саме вони готують парагвайський борщ, пильнують наших парагвайських дітей, у той час, коли ми собі сидимо у кнайпі і п’ємо парагвайську медівку...”
Під “Безсоне мучо” Олько дуже реально обіймався із Сальвадором Нудосом, парагвайським піккардійцем, віддав йому у знак братання свої темні окуляри, мовляв, ми із тобою однієї крові (голубої)...

Пізніше вокальну естафету перейняла “Параґвайська терція”, яка не співала жодної серйозної пісні. Особливо мені запам’яталася пісенька із мурмурандо про собаку. Це стиль співу із зачиненим ротом, тамуючи звук всередині, коли важко зрозуміти слова, самі зрозумієте... Зацитую приспів (мурмурандо транскрибуватиму так “---”): “Копну собаку в с---, щоб більше не с--- у моїм саду”.

Потім... Що потім?! Там треба було бути, а не читати про це все звідси!
Тремти і заздри, нещасний, що ти не втратиф до такої фієсти!
Вважай, шо ти прозьопав і проґавив усе своє нікчемне (без ембахади) життя!!!
Ну, то так тобі, елітне, і треба...

Потім... розігрували лотерею, проводили аукціон, на якому фляжку (ручної роботи Ігоря Павлюка зі скла із шкіряною обплівкою) щирої парагвайської народної горілки (1,75л) було спродано-куплено за 300 гривень!

Теперечки – балакаврна кулуарія чи то кулуарна балакаврія із почесними парагвайцями.

* * *

Отаман “Параґвайської ембахади” (Андрій Тузяк): “Параґвайська ембахада” – це згрубша організація, вільна від маразму, яка несе усмішки та радість на обличчях всіх парагвайців та парагвайок. Наша мета – будувати всесвітній Парагвай”.

- А якщо серйозно?
- Якраз це – серйозно. Настільки серйозно, що ми захотіли зібратися і утворити щось таке нестандартне, незрозуміле для всіх... Ми і не передбачаємо, що нас усі будуть розуміти. Нас треба читати між рядками. Наш кліп, якщо ви уважно його дивилися, почався із однієї латинської приповідки: “Розумний зрозуміє”. Щось на зразок: розумному – достатньо... Так-от, розумному не тому, що він має розум і досвід, а просто відчуття тої ніші, в якій ми намагаємося себе зреалізувати на противагу усьому негативному, неправильному та маразматичному, що є навколо нас.

- Чия ідея?
- Моя. Ідея мала певне підґрунтя, передісторію, яка написана на сайті “Параґвайської ембахади” (www.embajada.lviv.ua). Потім це все якось “заглохло”. Слово “Параґвай” було вибрано абсолютно підсвідомо. Під своєю маркою ми робимо такі “активності”, якщо можна так сказати: намагаємося випхати мутантів, негативних еліянів або зайд, які проти нашого бачення середовища, світу, в якому ми мешкаємо.

- То які ж ці методи боротьби?
- Музика, мистецтво. У нас є Міністерство культури в “Параґвайській ембахаді”, є Міністерство пропаганди. Наприклад, наш доктор Борхес із іншими парагвайцями готує тритомне “Введення в мутантологію”, де буде описано анатомію мутанта, наслідки та причини його мутантизму. Можливо, у нас ще буде профілактика, діагностика... у виключно психологічному зрізі. Хоча у деяких мутантів є яскраво виражені психологічні ознаки: волосяний покрив, колір пальців тощо...

- Що конкретно зробила за два роки “Параґвайська ембахада” за ці два роки?
- Випустила 14 компактів: все – компіляції тої музики, яку ми любимо слухати, вона є не тиражна і не попсова, тобто ви не почуєте її на радіо... Сьогодні, зокрема, будуть розігруватися три нові унікальні компакти... Нас цікавить або фанатик, або людина, яка вміє читати поміж рядками: бо один із призів – подвійний альбом однієї(!!!) пісні (десь у 50-ти версіях). У нас є така приповідка: “Та держава, яка не має свого варіанту “Бела чао”, не має права на існування”. Сьогодні ви можете відчути, що наша держава має свою версію (у баченні і співі “Парагвайської терції”). Ще – компакт із парагвайською автентичною музикою і компакт, у якому зібрано 25 найпопулярніших (серед самих параґвайців) мелодій.

- Плани на майбутнє?
- Щось робити цікаве, веселе, гадаю, сьогоднішні наші глядачі мають насолоду за такі дурні гроші (якщо не бути дріб’язковим) почути пісні “Парагвайської терції”, групи з Івано-Франківська “Перкалаба” (наша знахідка! Вперше у Львові!), яка має пісню про Парагвай українською мовою! Тобто це – веселість, не зашорена у якісь рамки... вона не має мотиву попсовості, вона – елітарна, хоча я не люблю це слово. Важко говорити про еліту і про богему ТЕПЕР і ТУТ. “Параґвайська ембахада” більше працює на підсвідомість, аніж на конкретні речі. Окрім того, ми маємо зв’язки із самим Парагваєм! (Щонайменше – через електронну пошту). Виявляється, нас поєднують багато речей: ми маємо вишиванки, вони мають і т. д. і. т. п.

* * *

Дон Мігель Агрегатор (Михайло в народі):
“Це не маразм! Це - “Параґвайська ембахада”! Справа в тім, що Україна не має дипломатичних відносин із Парагваєм, тому ми вирішили виправити становище... І ми, дійсно, маємо контакти зі справжніми парагвайцями, шкода, що їх зараз тут нема. Фішка? В тому, що ми бавимо один одного, людей, які нас оточують... Неписані правила? Звісно, є. Нам закидали, що ми є масонами, це не так. Одне із правил: ми не беремо жінок: ми їх акцептуємо, підтримуємо, вважаємо за людей, вони є парагвайками, але не членами ембахади...
(Отакий чоловічий шовінізм! Як сказав Володимир Зайковський: “Але це їм (парагвайцям) не заважає успішно ними (парагвайками) користуватися” – Авт.)
Два місяці тому ми нарешті провели зібрання (нас 33 члени), виробили свій статут... Тобто зараз – перше зібрання оновленої ембахади. Чого собі побажати? Успіху у безнадійній справі... А ця справа не є безнадійною, навіть навпаки, має право і буде існувати в майбутньому! Нехай навіть у своїх колах, нехай навіть це – товариство вар’ятів!..”

* * *

Дон Дональд, парагваєць (він же – Володимир Якимець, піккардієць ):
“Сам я став парагвайцем цілком випадково, я цього сам не знав. Відбулося це у день створення ембахади. Потім ми зрозуміли, що у нас є спільні інтереси, захоплення. Відтак “Терція” запропонувала свої послуги, ми зробили запис українською мовою гімну Парагваю...
Так все і почалося.
Записуємо пісні, які за духом належать львівським парагвайцям, а вже 24 вересня того року ми були прийняті у дійсні члени “Параґвайської ембахади”.
(Про церемоніальне прийняття 24 вересня Ви можете прочитати тут).
Чи ми не проти такого перейменування на “Парагвайську терцію”?
Абсолютно ні, адже існують просто дві терції, які займаються кожна своєю музикою, програмою, не полишаючи акапельний спів. Нехай існують два паралельних проекти. Що планує на майбутнє саме “Параґвайська терція”: трошки перейняти у піккардійської той момент симбіозу (як пісня “Ша-ля-ла”), коли відому парагвайську пісню буде покладено на слова відомої української пісні.
Що мені особисто найбільше подобається?
Той новий подих, нова цікавість... Бо останнім часом у Львові було ніби затишшя... перед бурею... Я не хочу сказати, що “Параґвайська ембахада” – то буря, але, сподіваюся, що це буде ЩОСЬ”. “По-моєму, результат – очевидний, - кажу”. “Слава тобі, Господи, надіюся, що це ще не кінець”.

* * *

Дон Оліхандро Доця:
“Звідки взялися парагвайські гени? О-о-о, це – парагвайська душа! Воно має бути всередині. Ми вибираємо парагвайців за інтуїцією, ми так відчуваємо... Фішка? Мені дуже подобається, що народ гарно бавиться, сприймає, зрештою, перше квітня – це наше професійне свято із Кабальєро Шльомою (ми, до речі, фактично – перший парагвайський склад: у мене посвідчення №3, у Шльоми - №4!) Ми раді еврібаді, що всім усе подобається... ”
Кабальєро Шльома: “Так, це – унікальне посвідчення. Воно “проходить” усюди... Люди завжди звертають на мій, зображений тут, менталітетний образ (вилитий парагваєць – Авт.)”.

Тут Доцик вповів одну історію, яка трапилася у трамваї №6 із Шльомою, коли той їхав “зайцем”, як завжди. І раптом його хапонули контролери, яким Шльома почав доводити, що він – парагваєць, і як потім контролери вибачалися і переживали за можливий міжнародний скандал... Цікаво, наскільки довгою у Парагваї є “лапша”, якщо там взагалі її готують?..

Шльома: “Все наше життя – то суцільний прикол. Ну, просто пре із нас це! Постійно щось відбувається... Класно, коли люди можуть на ходу віджартуватися. От колись ми із Доциком заплатили у переповненій маршрутці за двох, сказавши: “Два сидячих, будь ласка”. Водій: “Може, вам ще й постіль дати, га?” Але люди здебільшого зацофані роботою, ми їх розуміємо... Та для гумору треба знаходити якийсь час”. (І ще одна реальна історія від Шльоми: якось вони із Доциком кудись вниз спустилися і купили два рулони туалетного паперу, наголосивши продавцеві: “Два рулони, будь ласка, із собою”. Вона: “А ви що, хлопці, тут хотіли?” Отака суцільна пісуарна тематика...)

Тож, забава тривала довго, якщо відверто, то для ембахади вона триває весь час, навіть зараз... Перше квітня плавно переходило у друге, третє і т. д. От тільки шкода, що “Дзиґа” полишає Львів. Ну, куди нам без неї то?! Зрештою, як на те пішло, краще би вже вона переїжджала не до Києва, а до Парагваю!!!

Мрія ТИТАРЕНКО